Балакав нині з Рагнаром. Говорили про війну, про проблеми, про всякі різні випадки історичні та прецеденти і зійшилися на одній думці. В принципі я її раніше висловлював. Точніше то Ярема Галайда говорив про пропаганду та піар.

Так от! А чи відомо вам вельмишановне панство, що… армія США у В‘єтнамській війні не зазнала жодної поразки? Більше того, сили В’єтконгу були розгромлені, а збройні сили Північного В‘єтнаму були розбиті. До повної військової перемоги залишалося всього нічого.

Так що ж змусило американців не тільки покинути Індокитай, а ще й залишити напризволяще свого союзника у Сайгоні?

Та пропаганда і «цинкові труни». Плюс пацифістська пропаганда всякого роду ліваків та хіпі, яку добряче підігрівали з Москви.

В результаті воля народу до перемоги була зломлена. Звідусіль голосили про невинно убієнних, нещасних хлопчиків, несправедливість війни. Хоча яка ж тут несправедливість, якщо США допомагали союзникові, який став жертвою агресії? Постійно кивали на постійно прибуваючі з В’єтнаму цинкові труни з загиблими американськими хлопцями. «Це не наша війна! За що гинуть американці?!».

Знайомі гасла?

Тобто, пацифістські настрої і протести змусили уряд Сполучених Штатів війну припинити. Не так було за часів Другої світової та Корейської війни. Тоді всім тим миротворцям бувало непереливки, бо в 50-х роках діяла комісія Маккарті, яка розпеченим залізом випалювала комуністичні ідейки і всі ті пацифісти легко могли стати жертвами «полювання на відьом» за свої антиамериканські витівки та підривну, по-суті, діяльність.

У нас же не так. У нас підривні сили діють відкрито та відверто. П‘ята колона неприховано пропагує капітуляцію з рекламних проспектів своїх депутатів у ВР, через підконтрольні ЗМІ, яких достобіса, через саботаж на місцях…

А ще ми дуже любимо ридати на могилах. Ми любимо навколо кожної смерті солдата влаштувати некрофільський шабаш зі слізьми, істериками, прокльонами в бік кого завгодно, тільки не в бік справжніх винуватців цієї війни; Московії і охренівшого від безкарності та абсолютної влади Ху*ла.

Наші фільми про війну – це сеанси психоаналізу, порпання у внутрішніх терзаннях героїв, мелодраматична сльозогінна фігня. І не дай Боже аби чиста героїка! Ми маємо страждати і хлюпати носиком над «нещасним сонечком, яке наклало головою у цій нікому не потрібній війні».

З такими настроями в суспільстві перемоги нам годі чекати.

Молодь прагне романтики і подвигу, а ми бачимо на екранах солдатів, які ридають і закочують істерики, наче дівчатка. Вислуховуємо довгі монологи позбавлені будь-якого сенсу про якісь матерії, які на фронті просто нема часу обговорювати!

Ми добре пам‘ятаємо Іловайськ і вже не один танок станцювали з бубнами навколо тої, далеко не катастрофічної, невдачі. Та ми не згадуємо, про «гаряче українське літо» 2014. Ми ж тоді визволяли міста одне за одним с ходу. Пройшли переможним маршем через увесь Донбас.

Де про це фільми?

Дайте нам кіно, у якому український солдат кришить ворогів пачками не виймаючи квіточки з зубів. Покажіть нам образ переможця! І от тоді будуть і успіхи в прокаті і злетить на невидану висоту національно-патріотичне виховання молоді.

Досить вже стрибати навколо образа жертви. Наші вояки – не жертви! Наші пацани – люті, вмілі, холоднокровні, вишколені і при цьому веселі, життєрадісні та шляхетні лицарі.

І я не брешу саме так і є. Я сам то бачив. Хто воював – підтвердить.

Субтильні хлопчачки з дитячими посмішками управляють сталевими машинами, які несуть в їхніх руках смерть і руїну в стан ворогів. А ми квилимо про мальчікав!
Дядьки-волиняки під Іловайськом на наказ відступати відповідали в рацію: «Та х… там! Поки б/к не розстріляю з цього поля не піду!».

А ми захоплено ґелґочемо, коли в американських фільмах їхні морпіхи волають: «Відступати?! Чорта з два!».

Та у нас своїх таких хоч греблю гати.

Add:

Маленькое приложение к статье Сигурда. Почему США проиграли войну во Вьетнаме, не проиграв при этом не одного серьезного боя – мой друг объяснил, как и всегда блестяще. Но ведь с уходом американцев еще все не закончилось. Оставалась еще Южновьетнамская армия, насчитывавшая в своих рядах ЧЕТЫРЕСТА ДЕСЯТЬ ТЫСЯЧ СОЛДАТ И ОФИЦЕРОВ!!! Причем (если не брать в расчет пропаганду коммуняк) эта армия, весьма не слабо поддерживалась местным населением, которому Вьетконг уже изрядно надоел со своим мародерством и прочими прелестями «военного коммунизма». И выражалась эта поддержка еще в ТРЕХСОТ ДВАДЦАТИ ПЯТИ ТЫСЯЧ бойцов в территориальной обороне (правда вооруженных в отличие от армии в основном легким стрелковым оружием). Что в сумме давало 735.000 бойцов(!), половина из которых была очень даже не слабо подготовлена инструкторами из США. С мотивацией то же было все ОК. Ведь далеко не всем вьетнамским крестьянам «улыбалось» отдать свои фамильные земельные наделы коммунистам Севера. Да и после вывода своих войск Америка оставила своим Южновьетнамским друзьям очень немало оружия и снаряжения. К примеру было передано 1.100 танков, БТР и бронемашин, 800 арт. орудий 700 боевых и вспомогательных самолетов и вертолетов. Согласитесь, что получается, более чем грозная сила, которая должна была бы остановить распространение коммунистической заразы в Азии… Но этого не случилось. И вот почему. Как мы уже с Вами понимаем, вооруженные силы Южного Вьетнама были подготовлены их союзниками для ведения ВЫСОКОТЕХНОЛОГИЧНОЙ ВОЙНЫ. А с прекращением поставок из США запасных частей, боеприпасов и т.д. армия Сайгона становилась все менее и менее боеспособной, поскольку вести войну партизанскими методами (с использованием всех подручных средств) не умела, а производить необходимое количество вооружения и снаряжения не могла. В отличие от их противника – армии Северного Вьетнама, которая имела не только поддержку (военные поставки) со стороны СССР и КНР , но имела огромный и удачный опыт партизанской войны с технически превосходящими силами противника. Вот это обстоятельство, в конечном счете, и предопределило победу режима Хошимина над Сайгоном.

Хорошо бы если и наши полководцы не забывали уроков прошлого и вместе с изучением самой современной тактики и средств ведения войны (что безусловно хорошо и правильно), не забывали бы об обучении войск ведению войны старыми (но от того не ставшими менее эффективными) методами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.