Вечір, 13 березня.

— Альо!

— Слухаю, Петро Олексійовичу!

— Ігоре, зовсім забув, замотав мене вже Нацкорпус. Що там з вашим поданням по нагородженню бійців з «Сармату»?

— Тихо, ми ж чисті карателі, тому через відомство Полторака узгодження отримати не можемо.

— Томос їх побери, буквоїдів. Ладно, я поки що передам через Володимира Юрченка оті, невеличкі, а потім поміняємо закон по добровольцям – і вже тоді вирішимо й інше.

— Добре, все одно ж – державна нагорода.

— Так. Ви там самі якось все зробіть: Музей АТО — гарне місце, я пам’ятаю у грудні там хлопцям нагороди вручав. Фільм там – просто бомба, сходіть. Затягни Сігурда і Рагнара, бо казали якось, що не бачили ще. І для вручення когось виділіть; думаю Тагі Джафаров підійде, нехай побуде в статусі офіційного представника. Він у вас там і колоритний, і заслужений по різним країнам…


Ранок, 14 березня.

— Ігоре, привіт. По закінченню вітання та панахиди на Алеї пам’яті зайди до мене, там сьогодні з ранку терміново спецзв’язком дещо передали для вас.

— Угу.

Трохи пізніше в кабінеті.

— Слухай, там ще шеф просив запитати про якийсь випадок на Донбасі восени 2014-го – так то ви були, чи не ви.

— Володь, ну не томіть – я не можу сказати «Так», бо обіцянку давав, і не можу сказати «Ні», бо совість не дозволяє.

— Ну ладно, він дуже не наполягав. Все цікавився, як у нас по місту.

— Та норм, думаю, всі один одного знають, люблять і поважають: УДА та НК, 20-ка та «Дніпро-1» і т.д. Ніхто ні з ким битися не буде. Пріоритетом же інтереси України, а не чужі посади ділити.

— Та я теж так думаю. Тримай, хлопцям вітання, теплі й щирі.

— Гаразд, дякую.


Обід, 14 березня.

Музей АТО.

Фільм і дійсно – бомба! Кожного разу і для кожного, хто переглядає і згадує. Навіть, для старперів. Особливо момент… Увесь момент з 2014-го по тепер.

— Тагі, ну давай, вручай. Сказали, що тебе уповноважують.

— Відповідно до Указа Президента Украіни, ко Дню украинского добровольця…

— (пошепки) О, чуєш, вже майже без акценту – може його висунемо теж кудись кандидатом?

— Та не схоче, він же — стрінгер, вільний стрілок.


Вечір, 14 березня.

— Ігоре, привіт. Ну що, читав твій допис про наше спілкування і ваше сьогоднішнє нагородження. Тебе вже порохоботом назвали, що медальки взяли від Верховного Головнокомандувача? То може дійсно — до мене, попрацюєте?

— Не можемо, пане Президент. Що, наприклад, я Ярошу та Філатову скажу? За інших – самі розумієте. І головне, у світі повинні бути рівновага і гармонія. А якщо бандеро-махновці почнуть переходити на будь-який бік Сили – Світлий або Темний – то воцаряться хаос і дисгармонія.

— Ну та ти вже й так палишся – бачив я твої фото з тортом з «Рошену». Хоча, ніяк не зрозумію: ті троє, Сігурд, Рагнар і Юрко – як особисто, то нормально можемо спілкуватися, а як у фейсбуці — то вічно не задоволені, все щось триндять на мене. Ви ж наче з одніє кондотти. А вони що, за Юльку?

— Та ні, я ж кажу: рівновага і гармонія. А потриндіти, то таке, вони перестануть — я почну…

— Ну ладно. Бо таке враження, що вже всюди бардак з дєвочками.

— У нас все буде рівно. Паркан поставимо, у разі чого. Тому що, у разі епіческого кіпішу, навіть якщо Київ паде – Дніпро має стояти. Вистоїть Дніпро – буде й Україна. І Україна буде доти, доки останній з добровольців триматиме за неї зброю в руках!

— …

— І ще, теє, пане Президенте…

— Так, кажи.

— А як це ви вже читали мій допис, якщо я його ще не викладав, а тільки в ноуті набрав?

— Еее… Не звертай уваги. А все-таки, той випадок восени 2014-го…

— Нунімагу я, ну чесно – ні підтвердити, ні спростувати.

— Ну ладно. Та то більше Грицак мучиться, вже й мене дістав. Скажеш колись потім, іншого разу. Слава Україні!

— Героям – слава!


Tagi Jafarov: Доповнюю тему Ігора Куліковського — як я провів День Добровольця.

Дзвінок…

АП: — Пане Тагі?

Я: — Так.

АП: — Петро Олексійович доручає до вас як заслуженому рошен’еру, бути сьогодні довіреним представником президента та вручіти президентські нагороди вашім друзям з підрозділу Сармат!

Я: — Дякую за довіру! Сьогодні з’їм дві коробки рошену з ромом.

Почув як у телефону хтось застогне.

Після мітингу біля ОДА у сквіру Героів…

Куліковський запхав усіх нас у свій авто та поїхав до музею АТО.

Музей АТО — після документальному фільму. Пішли до залу. Построїв хлопців, привітав зі святом, та почав вручати презідентскі нагороди. Дійшла черга до Рагнарича… Надаю нагороду та кажу:

— Вітаю друже, володій з честю.

А він мені — Аве Цезарь!

Я: — Рагнарич, ми не у Колізею.

Він: — ааа… Яволь!

Хвашизд рошен’ер ну…

Й пішли ми нагороди пропивати… ой, обмивати!

А Ігор першим потім збіжав від нас щоб Петру Оліксіовичу доложити та подякувати. Рошен’ер теж 🙂

До кінця марафону обмивання нагород затримались лише Сігурд, Смола та я… Останні збігли раніше 🙂

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.