Для тих, хто шукає аналогій з Петровським – ну, какбе, ваше право 🙂 — «Чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає» (с)

Part ІІ

— Полундра! Валім! Горить!

Моряки кидались хто за водою, хто у воду. І тільки один з мотористів, емігрант на ім’я Тарас спокійно витер долоні об тєльнік, і сходячи трапом пробурмотів: «Кляті, сука, москалі».

В порту Нью-Йорка 9 лютого 1942 року на океанському лайнері «Нормандія», перейменованому для військової служби у «Лафайет», прогримів вибух. Корабель загорівся і затонув.

Навряд чи це не справді були москалі, хоча їх суті це не змінює.

Але це не єдина хрінь, що відбувалася в портах США. Чорношкірі портові робітники і їх саботаж, неконтрольована контрабанда, агентура і агітація, витік інформації та загроза диверсій, була інформація про таємну дозаправку німецьких підводних човнів.

Ще трохи бардаку, і Рузвельта об’явили би ворогом Америки №1 і запроданцем Гітлера.

З цим повинно було щось робити, поліція або кормилася з доків, або просто не вміла чи боялася портових біндюжників.

Ситуацію виправила проведена операція «Underworld» («Інший світ», хоча дослівно – «Підземний світ», трохи знаково)

Ну як операція…

Це ж, типу, мирна територія.

Коротше, Управління воєнно-морської розвідки ВМС США (ONI) під командуванням Чарльза Р. Хаффендена (оцініть!):

І ось, побєдоносне завершення операції ONI в найкоротший термін – доки під контролем, саботажники, диверсанти та контрабандисти відловлюються, берегова лінія під контролем, на кораблях агентура, про підхід німецьких човнів повідомляється своєчасно.

Чарлі Лучано об’єднав Коза Ностру в Америці, створивши так звану «Велику сімку», прийшов до необхідності розподілення праці, а звинувачення в декількох десятках вбивств конкурентів (нє, не мирних громадян – нафіга мирних бити?), що сталися в один день, так і не знайшли підтвердження.

…………

На конференції у Касабланці в січні 1943 американці та англійці домовляються – Сицилію треба брати. Ціла стратегія, вам буде не цікаво.

Франклін Делано Рузвельт пізно увечері сидів в колясці і розтирав хворі ноги присланим секретними каналами від Сталіна бояришником.

— Сволота! Черчиллю так він арм’янський коньяк надсилає, а мені це лайно, що тільки на розтирку і годиться.

У двері м’яко постукали і увійшов шеф Управління стратегічних служб (OSS) Вільям Джозеф Донован, на псевдо «Дикий Білл», колишній нью-йоркський адвокат, ветеран Першої світової.

— Аve, шеф! Викликали? Що за запах?

— Так, сідай. Ця курва кремлівська замість грошей по ленд-лізу сувеніри мені шле, пролетарій недоз’єднаний.

— Слухай, Білле, — продовжив Рузвельт, — ми тут з другом Вінстоном вирішили Сицилію у дуче і Адіка віджати. Треба розробити операцію, терміново.

— Та не проблема, підключимо Паттона, англійці нехай Монтгомері виділяють, канадців візмуть. Стрімкий десант – і острів наш!

— Наш, наш – іпаш! У нас ні карт, ні розуміння ситуації, ні відомостей про інфраструктуру, ані забезпечення. А там, на хвилиночку, дох@іща і самих фашистів проклятих, і нацики – «Люфтваффе», танкова дивізія «Герман Герінг». Я ж тобі не Йося, мені солдати живі потрібні, вороги – мертві, і повноцінна окупація з підтримкою місцевих.

— Бля! Налийте, — Донован спітнів.

— Не кіпішуй, побалакай з Хаффенденом із ONI. У нього там є виходи на Чарлі Лучано через прокурорських. У нас вже класно вийшло по портам безпеку налагодити. Він же сам з Сицилії, нехай допоможе.

— Лучано? Той самий, що борделі? Президент, цеє – а раптом журналісти довідаються, активісти, опозиція? Геббельс раптом прознає?

— Та піх@й! У нас війна! Ти не про вибори думай, а як любими засобами цього художника Віденського нагнути. Влаштувати на Сицилії бурю в пустелі, привести всіх в шок і тремтіня! Щодо борделів – ну мені вже важко, а всі інші й так бігають, ну попроси в нього контрамарку постійну.

— Добре, зрозумів. До речі, «Буря в пустелі» або «Шок та тремтіння» — класні назви для операції.

— Ну то запиши, згодяться. А цю поки що назви «Хаскі», для конспірації. Не «Мастино» ж її називати. Все, вільний.

— Слава Україні, шеф!

— Героям слава, Білле!

Що було далі, є у вчорашньому Part I. Жовта шовкова хустина з вишитою чорним «L» — то знак від Лучано. Чому дон Кало йому не відмовив, і чи відмовиви би іншому — ну хз, така вже реальність.

За заслуги у WW2 його й тому ж 1943 звільнили (7 років замість 50), тримали поруч, а після вже в 1946 його «відбули» до рідної Сицилії, насолоджуватися морем, сонцем та вином. Де він щасливо прожив до 1962, померши своєю смертю.

Далі буде…

На фото: №3 – Лучано, №4 – Ланскі…

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.