Так а хто побідив у полеміці про Олександра Петровського?

Так а хто побідив у полеміці про Олександра Петровського (він же «Алік», він же «Нарік»)?

Порохоботи чи порохофоби? Іконописці чи іконоборці?

Бо я так і не поняв. Багато хто зовсім заплутався (особливо зі «старорежимних»), приблизно:

– Алік, знач, погано, а циган Будулай (конокрад, стопудово) – гарно?

– Котовський, знач, герой, а Махно, виходить – бандіт? 🙂

З іншого боку теж віяло задзеркаллям – «а ви про Ротшильдів чули, про Рокфеллерів і Морганів»?

Тю, та ми й голу Періс Хілтон бачили. І не просто голу, і що?

І справа вже не в Петровському, а у виборах – 2019, так же ж?

Ну, то такоє…

А я тут пару прикладів згадав; в декількох частинах й з наступним висновком.

Part I

Старий 66-річний Калоджеро Віццині сидів на терасі, потихеньку смакуючи крихти молодого козиного сиру, запиваючи невеличким ковтками червоного вина і гріючись на тепловому ласкавому сонці.

Була сама середина літа, 14 липня 1943 року. І його рідне містечко Віллальба, в якому він прожив усе життя.

Раптом підбіг заклопотаний слуга, Кармело Бартоломео.

– Що трапилося?

– Хлопчисько з сусідньої вулиці, Роберто, приніс пакунок, який впав з пролітаючого літака.

– Я тут до чого? Хочеш, щоби назад на літак закинув, ги-ги?

– Всі знають, що нічого помітного на острові не повинно відбуватися потайки від дона Кало. Якщо скинули невідомо кому – ви перший, хто повинен отримати.

Старий Калоджеро розгорнув пакунок. На підлогу злетіла жовта шовкова хустина з вишитою чорним літерою «L», яку дід ніжно підняв і поклав поруч. Розгорнув лист. Набагато пізніше вірний Кармело все ж розкаже пройдисвітам-журналістам його зміст.

У вівторок 20 липня кум Турі погонить свою худобу на ярмарок в Черду. А я того ж дня разом з биком, коровами і возами також відправлюсь у дорогу. Підготуй місце для того, щоби прикрити й погодувати скотину

– Сальваторе, завжди був неспокійний, – посміхнувся Калоджеро, – Кармело, у нас будуть гості, збери хлопців, я дам розпорядження.

– Так, дон Кало. І ще, ви повинні знати, люди кажуть, що такий же пакунок нещодавно скинули просто на площі, його передали капралу-карабінеру Анджело Річоллі. Там теж була жовта хустинка.

– Ну то й добре, відправ когось до Анджело, скажи, що я наказав готуватися.

Власне операція «Хаскі» по захопленню Сицилії розпочалася ще у ніч з 9 на 10 липня. Англо-канадійські частини висадилися на південному узбережжі Сицилії, американські – на східному. І пройшли до самого Палермо. Сицилія пала, забезпечивши стратегічну перевагу союзників на Середиземномор`ї та трохи змінивши ситуацію на інших фронтах.

Германські частини трималися стійко, вірні лише фюреру.

Натомість, італійці у розмовах з прийдешніми по вечорам селянами згадували, що десь у Неаполі, Мілані чи навіть Римі у них залишились родини.

І дехто погоджувався на вино і хавчик, починав дуже перейматися родиною – брали у гостей селянський одяг і найближчим чартером відбували нафіг.

Снайпери в гірській місцевості Сицилії виявилися проти селюків з лупарами такими ж беззахисними, як загін коммандос Шварца проти непомітного Хижака.

А підтримка місцевого населення американцям була повною, що завжди йде на користь окупації.
Тим більше, що і сам дон Кало розсікав на джипі, контролюючи ситуацію.

Деякі історики заради випєндрьожу пізніше інколи будуть писати, що це більшою частиною байки, і роль дона Кало значно перебільшена.

Та й нехай, грантоїди херові, бо факти були такими:

  • Союзний військовий уряд на окупованих територіях (AMGOT) одразу призначив Калоджеро Віццині мером рідної Віллальби;
  • Мери і муніципалітети інших містечок призначалися за рекомендацією діда – «ніщо на Сицилії не відбувається без відому дона Кало»;
  • Йому було присвоєне звання «почесного полковника армії США»;
  • Втрати союзників – 5.837 вбито, 15.683 поранено, 3.339 взято в полон (в деяких дані інші цифри, але не суттєві); втрати військ фюрера і дуче – 170.000 вбитих, поранених та полонених.

Почувствуйтє різницю, да?

І з чого б це все, якщо легенди брешуть? 🙂

Коли старий Калоджеро Віццині помер 10 липня 1954 у віці 76 років, на його поховання прийшли тисячі сицилійців, простих селян, політиків, мафіозо, церковних прелатів. Державні установи у Віллальба зачинилися на скорботний тиждень, про його смерть сповістила навіть The New York Times в далекій Америці.

В епітафії, що прикололи до дверей церкви на смерть дона Кало, йшлося:

Скромність зі скромністю. Велич з величчю. Словом і ділом він показав, що його мафія не була злочинна. Вона виступала за повагу до закону, захист всіх прав, велич духу. Він був предметом любові

Незадовго до смерті, кажуть, дон Кало запитав того карабінера Анджело Річоллі, який отримав другий лист, і який пізніше значно піднявся по службі.

– Анджело, синку, ти пам`ятаєш ті дні і наші визвольні змагання?

– Так, дон Кало.

– Я ніколи у тебе на цікавився, але скажи мені зараз, про що йшлося в твоєму листі?

– Сальваторе просто попросив бути разом з вами у нашій спільній справі. І написав, про всяк випадок, пароль і відзив, якщо ви не отримаєте листа.

– Пароль – той самий?

– Так, дон Кало – «Слава нації!».

– «Смерть ворогам!», Анджело.

Далі буде…

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.