На початку літа 2015 року прибули ми з «Дніпром-1» у Піски. Точніше нам дали флангову позицію на об‘їздній, неподалік «Республіки Міст». Називалась вона «Берлога». Препогана позиція! З ніяким обзором, цілою мережею прихованих підходів до неї з боку противника і божевільною системою вогню.

Але, на ній були обладнані класні бліндажі під бетонним покриттям півтораметрової товщини і видовбані в бетоні та асфальті стрілецькі ячейки.

А найбільшим плюсом Берлоги було те, що з неї відкривався прекрасний вид на Піски і їхні околиці, аж до Авдіївки на півночі і пагорбів перед Уманським на заході. Степ проглядався в тих напрямках мало не на десять кілометрів.

В чому кайф? А в тому, що мало кожну ніч ми вилазили на бетонку і ставши за купою піску, спостерігали величні вогневі бої.

Але наприкінці червня було ночами кілька таких сильних канонад, що дух захоплювало. Видно, наших вже добряче задовбали колаборанти і вони вирішили пропрасувати їх по повній.

Стріляло все, що могло стріляти по всьму фронту від тієї самої Авдіївки до Невельського і далі аж до Красногорівки та Маріїнки

Це, я вам скажу, панове, було неймовірне видовище! І звуковий супровід ще той!

З боку Пісків «валили» кулемети і автомати, дрібно так, чергами, за ними з характерним солідним ритмом басовито рубали великокаліберні кулемети. Ще далі бахкали СПГ, балаболили «зушки». Траси частими пульсуючими ланцюжками тягнулися у бік противника, з його боку теж тягнулися у наш бік траси і перепліталися з нашими у лякаючу та все ж неймовірно прекрасну мережу. Позаду нашої позиції з тупим гупаючим звуком били міномети: бахкали вісімдесятки та 120-ки, з гуркотом, наче у бочці перекидали туди-сюди каменюки, відпрацьовували «Васильки».
Ще далі чулося характене: Вврррахххх!!! Ввррраххх!!! Ввррраххх!!! То стріляли танки! Постріл танкової гармати ні з чим не сплутаєш…

А десь, аж за обрієм, далеко в глибині нашої оборони, раптом спалахувало, то тут, то там, то одне за одним, наче велечезні вогняні кулі лопалися за пагорбами. І лише через кілька секунд до нас докочувався громовий розкат: Ба-ба-ххх!!!

«Саушки»!

У темному небі над головою свистіли з різною інтенсивністю кулі: Ссссссс! – пішла зависоко і на ізлеті. Фффссс- о, це низько, але, все одно, не наша))) А коротко так і злобно: Вззз! – оце по нашу душу. Тільки дулю їй з маком.

Хуркотіли міни і гуділи снаряди. Ффшуу-ффшуу-ффшуу-ффшу – це десь на головою помчали «гради». Завжди, чомусь, при цьому звукові уявлялась, як грається стайка форелі у струмку.

Стояли ми кожного разу в траншеї, або просто на бетонці під прикриттям купи піску і не могли надивитися на те величне і страшне видовище. Слухали всі ті звуки і чувся у них і ритм, і мелодія, а не какофонія.

– Да! Симфонія якась – озвався якось Рагнар.

– Ну, війна теж музику полюбляє. Вона – ще той композитор.

Хто чув ту симфонію, довіку її не забуде. Краса, якась космічна, лякаюча велич у тому видовищі і тій «музиці»…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.