Ніч. Водяне.

Крадемося на підфарниках через греблю. До сепарів не далеко, стодвадцятки дістають мало не до середини села.

Залишилося повернути з греблі на вулицю і потім прямо кілометри три і ми на місці. Хоча ще «клапан» пройти треба. Але там хлопці знайомі стоять з 93-ї та і «ключі» з собою.

Фух! Проскочили греблю. Слава Богу, не світонулись. Повертаємо на вулицю і тут… вся вона залита світлом на відстань чорт зна яку.

Рагнар:

— Що там за дебіли прожектор на блок-посту врубили?

— Та х… його знає! Зараз проскочимо, дізнаємося!

Даю газу, летимо, як стріла, бо ну його к бісу плентатися по освітленій вулиці в зоні обстрілу артилерії. Ще й коли тебе підсвічують, наче навмисне, для сепарів.

Підїхали! Стоять якісь незнайомі молоденькі хлопці. Обмінялись «ключами»:

— Хлопці, а де 93-тя?

— Ми 93-тя! Тільки новий батальйон!

— Та бачу, що новий! Прожектор вирубіть!

— Проіжджай давай!

— Та поїхали вже! Стоїмо тут, як барани перед різником! — психонув Рагнар.

— Почекай! Хлопці, ви давно воюєте? Ви ж демаскуєтесь!

— Та проїжджай давай вже!

— Де ваш командир?

Підходить старший трохи хлопак:

— Я тут командую!

— Вирубіть прожектор! Ви демаскуєте позицію! Освітлюєте вулицю майже на кілометр! Вас видно аж з ДАПу!

— Ти що, самий умний? Проїжджай, тобі сказано! Нам підходів не видно!

— Тьху! Ну, вам же гірше…

— Що ти сказав?

— Сепари вам розкажуть, кажу, казочку на ніч і колискову заспівають, і свічечку запалять, щоби видніше було!

Рушили своєю дорогою.

— Хай на власній шкурі смалене понюхають, — сердито буркотить Рагнар, — чого ти з тими балбесами, взагалі, завівся?

— Та постріляють же!

— Так і що? Як мізків нема, то й голові легше… вибивати з неї нічого.

Всю ніч слухаємо, як над нами фуркотять міни і гепають десь в районі «клапана».

Ранок… їдемо на «кормушку» по хліб через блок пост. Мама дарагая! Все побите, кругом воронки, у діда через дорогу в сараї вивернуло і розбило весь ріг.

Стоіть на «клапані» той самий юнак. Ошелешений, розгублено посміхаючись підходить. Знову обмінюємося «ключами». Пацана аж розпира:

— Нє, ну уявіть! Да! Другий день на фронті і вже нам так накидали! Да! Всю ніч бомбили!

— Втрати є?

— Двоє вбитих і четверо поранених! — частить малий.

— Що??? Де, б…, твій командир?! Я йому зараз з пики *опу зроблю! Казав же, с*ка, вирубити той сраний прожектор!!!

— Так його першого і вбило. От!

— Тввваю мммать!

Грюкнув дверима і поїхав далі.

Увечері передали, що в районі Пісків, в бою з сепаратистами загинув один боєць і двоє поранені. Збрехали, гади.

Може, треба було таки відмудохати того командира? Може всі живі та здорові були б? (((

Хоча, на війні все через кров і смерть в голову заходить.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.