Ніч. Водяне.

Крадемося на підфарниках через греблю. До сепарів не далеко, стодвадцятки дістають мало не до середини села.

Залишилося повернути з греблі на вулицю і потім прямо кілометри три і ми на місці. Хоча ще «клапан» пройти треба. Але там хлопці знайомі стоять з 93-ї та і «ключі» з собою.

Фух! Проскочили греблю. Слава Богу, не світонулись. Повертаємо на вулицю і тут… вся вона залита світлом на відстань чорт зна яку.

Рагнар:

– Що там за дебіли прожектор на блок-посту врубили?

– Та х… його знає! Зараз проскочимо, дізнаємося!

Даю газу, летимо, як стріла, бо ну його к бісу плентатися по освітленій вулиці в зоні обстрілу артилерії. Ще й коли тебе підсвічують, наче навмисне, для сепарів.

Підїхали! Стоять якісь незнайомі молоденькі хлопці. Обмінялись «ключами»:

– Хлопці, а де 93-тя?

– Ми 93-тя! Тільки новий батальйон!

– Та бачу, що новий! Прожектор вирубіть!

– Проіжджай давай!

– Та поїхали вже! Стоїмо тут, як барани перед різником! – психонув Рагнар.

– Почекай! Хлопці, ви давно воюєте? Ви ж демаскуєтесь!

– Та проїжджай давай вже!

– Де ваш командир?

Підходить старший трохи хлопак:

– Я тут командую!

– Вирубіть прожектор! Ви демаскуєте позицію! Освітлюєте вулицю майже на кілометр! Вас видно аж з ДАПу!

– Ти що, самий умний? Проїжджай, тобі сказано! Нам підходів не видно!

– Тьху! Ну, вам же гірше…

– Що ти сказав?

– Сепари вам розкажуть, кажу, казочку на ніч і колискову заспівають, і свічечку запалять, щоби видніше було!

Рушили своєю дорогою.

– Хай на власній шкурі смалене понюхають, – сердито буркотить Рагнар, – чого ти з тими балбесами, взагалі, завівся?

– Та постріляють же!

– Так і що? Як мізків нема, то й голові легше… вибивати з неї нічого.

Всю ніч слухаємо, як над нами фуркотять міни і гепають десь в районі «клапана».

Ранок… їдемо на «кормушку» по хліб через блок пост. Мама дарагая! Все побите, кругом воронки, у діда через дорогу в сараї вивернуло і розбило весь ріг.

Стоіть на «клапані» той самий юнак. Ошелешений, розгублено посміхаючись підходить. Знову обмінюємося «ключами». Пацана аж розпира:

– Нє, ну уявіть! Да! Другий день на фронті і вже нам так накидали! Да! Всю ніч бомбили!

– Втрати є?

– Двоє вбитих і четверо поранених! – частить малий.

– Що??? Де, б…, твій командир?! Я йому зараз з пики *опу зроблю! Казав же, с*ка, вирубити той сраний прожектор!!!

– Так його першого і вбило. От!

– Тввваю мммать!

Грюкнув дверима і поїхав далі.

Увечері передали, що в районі Пісків, в бою з сепаратистами загинув один боєць і двоє поранені. Збрехали, гади.

Може, треба було таки відмудохати того командира? Може всі живі та здорові були б? (((

Хоча, на війні все через кров і смерть в голову заходить.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.