Ми з Рагнаричем були вікінгами.

В сенсі, клуб у нас був «Вікінг».

Рагнарич — ярл, а я — стірманн (стерновий по нашому).

Ще був у нас свій ґоді — «хранитель закона і магії» — Вільх‘яльм Скороход.

Ну і ще час від часу приєднувались друзяки-любителі помандрувати світ за очі, пожити в наметі, поблукати в «дурацькому», порубатись, поштовхатись в загальній битві-бугурті.

Це ми любили! Дааа!

Рагнарич любив з нальоту наскочити, списом порвать ворожу лаву, втертися поміж неприятеля і сокирою чи мечем проломити стрій, а я любив дворучною сокирою-бродексом роздавати плюхи.

Рагнара чорта лисого зіб‘єш, а я, коли сам на сам з трьома залишився мечоносцями, то реготав, як навіжений і так на них кидався, аж вони втекли.

Коротше, порубаємо кого хоч 🙂 )))

А ще за совка я служив в армії. У десантурі, а Рагнарич у морській піхоті. Щови-щови, імперська еліта, мать її…

Коли війна гримнути, ми тільки плечима знизали: «Воювати? Та на раз-два!». Тільки місцями помінялись. Старий став вже Рагнар та і нездужав трохи. От я і перехопив прапора, так би мовити.

І от одного разу прибула до нас тьолочка така сердита, крута, нервова така, смикана:

– Я ваш інструктор.

– Даруйте, пані, хто Ви? – зацікавлено примружився Рагнар.

– Інструктор! Вчитиму вас воювати! Що не зрозуміло?!

– Ви не зрозуміли, Ви хто така? Де воювали? Досвід у Вас який? До війни ким працювали? В армії служили?

– Я фахівець з сучасних методів війни й ваша муйня, яку ви колись вивчали, зараз не конає.

– Он воно як! Ну сідайте. Може чайку? Так ким, кажете, до війни були?

– Це до справи не відноситься!

— І все ж… я от полковник … був, а Ви? — спитав Рагнарич, подаючи новоприбулій баночку з цукром.

— Фітнес-інструктор. Вмію сім потів зігнати!

— Фітнес-інструктор? І Ви гадаєте, що можете нас чомусь навчити?

— Я вже казала! Я знаю, що кажу! Ви зі своїми совковими замашками не вмієте ніх*я!

— Ну добре, добре, — криво усміхнувся Рагнарич, — от зараз приїде командир. Подивимось, що Ви тут наінструктуєте. Хє-хє! Раджу одразу манатки збирати, а краще у фрунт стати, коли приїде. Він це полюбляє.

— Що?! Та мене командування прислало! Це ви тут усі переді мною на цирлах ходитимете.

І тут приїхав я.

— Офіцир на палубі — скомандував Рагнар і підвівся з за столу. От любить він ці мореманські фішки.

Всі підскочили, а от дівуля тільки розвернулась на стільці.

— Хто така?!

— Це до нас інструктора прислали!

— Снайпершу чи ще якусь підривницю, спецназьоршу?

— Я спец із тактики! — устрягла у розмову берегиня.

— В армії говорять, коли командир дозволить, — відрізав Рагнар — Видай, друже, інструкторові лопату з кайлом, хай покаже, як облаштувати, для початку, окоп для стрільби стоячи, як впорається, хай ще проінструктує, як викопати траншею та облаштувати протиосколочний навіс.

— Та як ти!…

— Я на НП біля «покемона». Все!

Через півгодини споглядання ворожих позицій, почув, як до НП зайшов Рагнар:

— От що воно з жінками таке? Ми ж так ввічливо з нею поговорили, а вона розсердилася і поїхала. А все того, що ти — грубіян!

— Я грубіян?!

— Да, а хто ж іще? Невихована ти людина! Не жинтльмєн!

— Дик, ми ж вікінги! Які з нас жинтельмени?

— Таки да!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.