Дніпропетровський літопис 2014. Зрізаний «аквафреш» та стабілізація ситуації

1 березня в Дніпрі з тріском провалилася «руская весна». За кілька годин свого куцого життя вона змогла побачити хіба що розміщений на флагштоці біля будівлі мерії прапор кольорів добре відомої зубної пасти. Його повісив одіозний Віктор Марченко – лідер забороненого «Союзу Радянських офіцерів». Та попри старання відомого міського божевільного, «ватна» ідея зазнала нищівної поразки. У Дніпрі Путін отримав справжнісіньку українську весну. І вона з небаченою швидкістю, м’яко стелячись на постмайданне піднесення, розповсюдилася по решті території України. На жаль, оминаючи Крим та частину Донбасу.

1 березня 2014 року був воістину вирішальний день. Бо за волею координаторів з Кремля проросійські протести відбулися одночасно у кількох обласних центрах України. На жаль, ми дуже добре знаємо, чим вони закінчилися у Донецьку та Луганську. Але Дніпро вистояв. Вистояв завдяки організованості патріотів, їх відвазі та відвазі.

Ми поспілкувалися з учасниками подій 1 березня. Про те, як дніпровцям вдалося в черговий раз показати «ватникам», хто у місті господар, i-ua.tv розповів доброволець «Сігурд Сварт», заступниця керівника штабу національного захисту Дніпропетровської області Катерина Чижик та колишній лідер дніпровської міської організації ВО «Свобода» Кирило Дороленко.

На 1 березня регіонал Іван Ступак запланував антифашистський мітинг, – говорить Кирило Дороленко. – Це означало тільки одне – варто очікувати на провокації. Аби його учасники, у жодному випадку, не нашкодили січеславцям, місто охороняли загони самооборони. Так звані антифашисти мітингували частинами. Одна група зібралася біля оперного, інша – біля міської ради. Ми боялися, що ці звезені Ступаком люди підуть штурмувати Дніпропетровську ОДА. І ми мали всі підстави для подібних побоювань. Близько 200 «ватників», що знаходилися біля міськради, таки планували штурмувати облдержадміністрацію. Звісна річ, їх намір провалився, бо біля ОДА було значно більше патріотів.

Втім, уникнути провокацій, на жаль, не вдалося. На постаменті, де раніше стояв Ленін, майданівці зробили стихійний меморіал Небесній Сотні. Приклеїли на нього фотографії загиблих та патріотичні вірші. Неподалік від нього знаходився намет з «Правим сектором». Але попри охорону, ватники таки обірвали світлини загиблих і спаплюжили меморіал. У ті буремні дні березня 2014 року «Свобода» вела у соціальних мережах невеличкий Інтернет-літопис. Ми намагалися кожні 8 хвилин моніторити ситуацію. Так ось, антифашисти зірвали фотографії Героїв Небесної Сотні близько 15:13. А вже близько 15:15 під ОДА приїхали три автобуси з бійцями внутрішніх військ. Цю подію ми у нашому літописі занотували приблизно так: «внутрішні війська вперше в житті прийняли бік майданівців». О 15:46 сталася ще одна цікава подія: біля міськради невідомі зірвали російський прапор.

Проросійські заангажовані активісти вирішили пройтися колоною від Дніпропетровської ОДА до площі Героїв Майдану. На шляху вони зупинилися біля міськради і повісили російський прапор, – розповідає Катерина Чижик. – Потім ватники пішли до імпровізованого пам’ятника, знищувати фотографії. Я у той час, як раз, йшла у напрямку до ОДА. Дивлюся на міську раду, бачу – майоріє прапор РФ. Умить згадую про свої манікюрні ножиці. Дістаю їх із сумочки, без жодних вагань з флагштоку спускаю триколор і намагаюся його зрізати. Якщо чесно, у мене довго не виходило. Добре, що вчасно прийшов представник козаків Сергій Іванченко. У нього знайшовся ніж, і він допоміг мені зрізати прапор РФ. Я швиденько поклала до сумочки триколор і попрямувала до ОДА. На шляху зателефонувала Андрієві Денисенко, бо було страшно. Подумайте самі, навколо агресивні мітингар, скуплені за гроші Царьова, і спеціально привезені для охорони добре вишколені спортсмени. Ці люди могли мене вдарити.

Утім, попри страх, я чітко усвідомлювала, що мерія Дніпра не місце для російського прапору. Будучи донькою військового, я добре розуміла можливі наслідки таких дій антифашистів. Бо чужий прапор на державній установі – це маркер військового вторгнення і можливої втрати нашої незалежності. Саме тому, триколор потрібно було знімати негайно. Дійшовши до ОДА, я побачила проукраїнський мітинг. Він за своєю чисельністю перевищував проросійський у кілька разів. Через деякий час «ватники» розійшлися.

Потім ми думали, що з робити з тим «аквафрешем», – згадує «Сігурд Сварт. – І тут один із представників нашого місцевого козацтва почав розповідати, що палити російський прапор не можна. Потім вискочив якийсь «ватнік», і ми разом з Паном Сотником надавали йому тумаків. А після цього почався вий козаків мовляв, Росія – дружня держава, а знищення триколору – провокація. Козаки реально нам не дали спалити «Аквафреш».

1 березня сутички були тільки на Площі Героїв Майдану, – продовжує Катерина Чижик. – Але вони не мали жодного шансу на продовження. Ми – патріоти розуміли, що нас – більше, ми – активніші і правда на нашому боці! Ми усвідомлювали, що Дніпро – наша домівка, і нам нема куди відступати. Дізнавшись про триколор біля міськради, до ОДА почали сходитися дніпровці. Прийшли навіть ті, які не були активними майданівцями. Тим не менш, ці люди об’єдналися, щоб захистити Дніпро. І саме завдяки спільним зусиллям мешканців міста почався волонтерський рух і утворилися добробати.

У будь-якому випадку, ватність населення Дніпра була переоцінена, – каже «Сігурд». – Я ще в 2010 році казав: «Хлопці, Дніпро – це чисто націоналістичне українське місто. І куди тому Львову до нього? Наш край зі славетною історією. На наших теренах діяли махновці, козаки і гайдамаки. У нас такий народ. Він готовий воювати за правду, свободу і справедливість. І коли мені казали, що Дніпро – це ненаціоналістичне і не патріотичне місто, я відповідав: «Хлопці, заспокойтесь. Місто, яке патріотичніше за Дніпро ще потрібно пошукати». Звісно, в нас є багато ватників. Але патріотична частина міста виявилася агресивнішою та організованішою. Наша дніпрянська спільнота зразу виступила жорстко проти ватнічєства, сепаратизму і «руской вєсни». Було багато мітингів, народ показав свою підтримку. Дніпровці не здали ОДА і чітко дали зрозуміти про намір мочити сепарів.

Важливу роль у придушенні в Дніпрі проросійського двіжу відіграв штаб національного захисту, – говорить Катерина Чижик. – Його створили за кілька днів до подій 1 березня – уніч з 25 на 26 лютого. Штаб національного захисту об’єднав 4 партії і 35 громадських організацій, ставши запорукою безпеки на Дніпропетровщині.

Його утворили сили, що представляли різні кластери Майдану, – згадує Кирило Дороленко – комендантом Штабу національного захисту став Юрій Береза. На зборах сказали: «Ось хлопець, який має військовий досвід. Він готовий взяти на себе відповідальність, працювати у режимі 24 години на добу 7 днів на тиждень, звітувати і відповідати з свої вчинки. Ми відповіли: «Плюс».

Всю відповідальність за безпеку за постреволюційне Дніпро взяли на себе загони самооборони, – продовжує Катерина Чижик. – Міліція на той час знаходилася в некерованому стані, обласна влада тікала. Згодом організували полк національного захисту. До нього приєдналися абсолютно цивільні люди, які охороняли безпеку Дніпропетровщини. Інформаційною роботою займалася «Сестринська сотня». Крім того, ми не виключали реальності блокування інформаційного простору і відключення мобільних мереж. Ми продумали найрізноманітніші сценарії ситуацій і заздалегідь планували різні варіанти дій.

Коли режим Януковича впав, на Січеславщині погіршилася криміногенна ситуація. У березні «свободівська» самооборона пару тижнів разом з міліцією виходила на патруль, – говорить Кирило Дороленко. – Нам навіть в обмін на вступ до правоохоронних органів обіцяли видати зброю. Але ми відмовилися. У нас до міліції було дуже багато питань і претензій. Вона тоді ще була не реформованою і не пройшла крізь люстрацію. Ну як ми – учасники Революції Гідності могли працювати на таких людей? Саме тому, будь-яка ідея приєднатися до тодішньої міліції у нас викликала, хіба що тільки відторгнення. Багато «свободівців» записалися у батальйони «Дніпро-1» та «Дніпро-2», або пішли до військкоматів.

Відносини громадськості з міліцією і справді знаходилися під напругою, – додає Катерина Чижик. – Коли формувався полк «Дніпро-1» хлопці їздили на полігони. На цих заняттях можна було спостерігати колосальну недовіру між патріотами та міліціянтами. Добровольці рахували гільзи і думали, чи не вистрілять їм у спину працівники міліції. Останні мали аналогічні побоювання стосовно патріотів.

Ситуація почала стабілізуватися, коли Ігор Коломойський прийшов до Дніпропетровської ОДА, – говорить «Сігурд Сварт». – Елемент хаосу і невизначеності припинився. В області з’явився господар. Плюс потім у табір імені Валентини Терешкової прибув «Правий сектор», і стало зрозуміло, що дороги назад вже не буде. Ключі від кабінету Ігорю Коломойському особисто вручав Юрій Береза. Тоді відбувся десятитисячний мітинг і на ньому також був присутнім Андрій Денисенко.

Грубо кажучи, коли говорять, що ситуацію врятували наші улюблені Філатов, Корбан і Коломойський – це не зовсім так. Звісно, вони дужа багато зробили для того, аби Дніпро вистояло. Втім, місто ще до їх приїзду було фактично врятоване. Безперечно, Коломойський тоді був неоціненною людиною і тут треба віддати йому належне. Так, ми придушили сепарський путч та «рускую вєсну».

Але якби до приходу Коломойського мешканці Дніпра не об’єдналися, наслідки від спроб «руской вєсни» могли б бути найнепередбачуванішими, – впевнена Катерина Чижик. – Я вдячна кожному громадянину, який приходив до ОДА з аптечкою, їжею або речами і ставав на захист області та держави.


У дні першого місяця весни 2014 року Дніпро показав неабияку самоорганізацію. Мешканці міста змогли довести, що Україні бути. Навіть, якщо в області немає влади, а правоохоронні органи виявилися частково непрацездатними. Навіть якщо проти України змовилися два кремлівських карлики і її біглий президент. Дніпро зробив небачене для Донбасу. Він вистояв, завдавши тренд на волонтерський рух та добробати по всій Україні. І тоді, десь заплакав один маленький путін. Заплакав від поразки та безпорадності. Бо місто на Дніпрі стало не крапкою на мапі міфічної «Новоросії», а форпостом Незалежності України.

Підготувала Ірина САТАРОВА

i-ua.tv

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.