Берлога… пізній вечір… друга ніч після нашого заходу на позицію

Берлога, Кіт
Берлога, Кіт

Літо… червень … 2015… Берлога… пізній вечір… друга ніч після нашого заходу на позицію. Вдень кілька разів відпрацювали дії по тривозі, кожному визначили його позицію, розподілили сектори обстрілу.

З Рагнаром вирішили, що хоч і є бетонний бункер з півтораметровим перекриттям, позиція – дрянь!

Обзору – нуль. Праворуч здоровезний насип, за яким ще й рів, все заросле бур‘яном вище людського зросту.

Ліворуч здоровезний котлован, прохід до якого з боку сепарів перекритий для нас та ще й сам котлован, практично весь – у мертвій зоні. В тилу суцільні рівчаки, насипи, зарослі верблолозу і бур‘яну, а ще там дорога, яка веде від Республіки міст прямісінько на грунтовки, які виходять до Лозоватки і Старомихайлівки.

Гуляй – не хочу!

В принципі, в двох кілометрах позиції 28 бригади, які, по ідеї, мають прикривати нам тил.

Але ж – два кілометри!!!

Попереду Піски і трохи правіше – Донецька об‘їздна, яка виходить на шахту Абакумова і Лозоватку. Єдиний нормально прострілюваний напрямок.

Власне, позиція, в основному, спрямована в тил 93 бригаді, яка на той момент вже вибила сепарів з ферми і вийшла на південні околиці Пісків, вийшовши їм у фланг.

Вдень Кіт і Кримчик викопали на схилі бугра нову позицію для ДШК аби перекрити котлован, обладнали стіл зі снарядних ящиків, встановили на нього кулемет і обложили саморобний станок мішками з землею щоби не стрибала «дашуня».

Ми з Рагнаром стоїмо на «бетонці» за недобудованим мостом і висловлюємо невдоволення позицією.

– Херня ця Берлога, – сплюнув на землю Рагнар. Взагалі то він ніколи так не робить, але це, видно, психонув. – Нічорта не видно. Всі підходи заховані. На хер ми тут стали?

– Прийняли позицію. Не подобається? Отже, будемо поліпшувати. Дашку вже розвернули. Тепер і дорогу аж до посадки прострілює і котлован перекриває. Завтра сходимо ще раз у розвідку розглянемося. Мо‘ нову позицію виберемо, – позіхнув я.

– Линять треба з цієї Берлоги. Підкрастися до нас тут можна на раз.

– Це да, це цілком може бути. Але маємо те, що маємо. До речі, а цікаво сепари знають, коли у нас ротації?

– Та хтозна! Скоріш за все знають. Бо Дніпро-1 раз на 30 днів міняється. Без базара вичислити могли.

– Ага! Тоді пильнувати треба перші дні особливо. Давай, мабуть, посилюй караули і двох з кулеметом на той бік мосту в окопчик праворуч від дороги в секрет відправ.

– Зробимо! Не сумнівайся! А ти, комадоре, топай, давай, поспи.

– Самі розберетеся?

– Абіжяєшь, слушяй, – розсміявся Рагнарич.

– Ну, добре, піду кіморну.

Спустився в бліндаж, зняв берці, поклав поруч автомат і майже одразу задрімав.

Коли це:

– Підйом! Тривога! Противник праворуч! Вогонь, вогонь, вогонь!

Тввваю мммать! Не дали поспати сепарюги.

Хапаю автомат, вискакую назовні. Повз мене на позиції розбігаються бійці. З кухні вже працює ПКТ. 

«Ти ба. Не дарма тренувалися! Швиденько як розсипалися» – подумалось. 

Ба-бах! Ба-бах! Бахнуло двічі біля входу на кухню.

Гранати кинули! От уроди! Близько підійшли!

Біжу в той бік. Позаду чую, як жорстко валить ДШК. 

В першій же ячейці стоїть Рагнар і командує Петрусі – кулеметнику:

– Давай! Вали! Правіше! Ще правіше!

Підходжу до них:

– Рагнарич, докладай!

– За мостом два засвіти у теплик розгледів. В наглу вилізли, праворуч від мосту, біля окопчика. Тільки туди секрет збирався відрядити.

– Там біля кухні гранати гримали. Чув?

– Чув!

– Добре! Керуй тут, а я туди! Розберуся на місці, що до чого.

Десь позаду гучно гахнуло і через мить рвонуло десь під мостом.

«Це що, Гном з РПГ увалив? От балбес! Аби постріли палити».

З усіх боків стріляло все. 

Підбіг «зушник»:

– Нам вогонь відкривати?

– Прочеши гребінь бугра навпроти! Хоча ні! Не світи свою позицію. Я скажу, коли можна.

– Єсть!

Підбіг до першого бліндажа біля кухні на виході з траншеї попереду боєць в касці, бронежилеті на голе тіло, берцях на босу ногу і трусах. Пригнувшись, чітко відпрацював короткі черги у темряву.

«Аріслав! От молодця! Одразу видно, що армієць»

Ззаду набіг Кіт:

– Сігурде! Сігурде – заволав наче навіжений.

– Що сталося? Чого не біля ДШК?

– Я не чую нічого! Оглушило!

– Якого лішого ти тут? Бігом до кулемета!

Га?! А! Там Крим сам порається! Я по набої і дізнатися, що сталося!

Хотів обматюкати, але раптом до голови постукалась мисля.

– Давай! За мною! На той бік моста! Зараз язика візьмемо, або порішимо когось! Аріславе!

– Я!

– Давай за мною, підеш лівіше. На той бік мосту. Переслідуватимемо! Ти як?

– О! Давай! Я готовий! 

Я схопив рацію:

– Рагнар Сігурду! Рагнар Сігурду!

– Рагнар слухає!

– Я з Котом і Аріславом переслідую противника! Праворуч не стріляти! Повторюю: праворуч не стріляти. Нас троє!

– Плюс-плюс!

Позаду десь здаля почулися Рагнарові матюки і над головою перестало свистіти. Принаймні з нашого боку.

– Вперед!

Ми втрьох рвонули прожогом. Скотилися вниз на дорогу, добігли до протилежного боку і подерлися вгору по насипу аби повернутися на міст, але вже з іншого боку. 

– Аріславе! Аріславе!

– Я!

– Прочеши з автомата ліворуч від себе, під мостом, бо не видно нічорта, що там робиться.

Аріслав підняв автомат і дав дві довгі черги у темряву під мостом.

Кіт «прочесав» кущі ліворуч.

«Теек-с, – спало раптом на думку, – на горі, просто над нами, окопчик. Наче ж, там Рагнар сепарків бачив. А ну, я їх гранаткою»

Витягнув з підсумка «ефку», висмикнув чеку:

Граната пішла! Лягай!

Кіт з Аріславом ткнулись носами в землю. Я теж пірнув рибкою у якусь промоїну.

На горі гримнуло. Влучив. От і слава Богові.

Різко звівся на ноги і застрибнув в окопчик з пістолетом в руці, сподіваючись зіткнутися з сепарами.

Пусто!

Попереду чисте поле. Відкрите наче стіл чи долоня 

– Рангар Сігурду!

– Слухаю!

– Ми за мостом!

– Бачу!

– Ми йдемо далі! Переслідуватимемо!

І тут чую, як у Рагнара в другій рації заговорив командир 2-ї роти Щур:

– Припинити переслідування!

– Сігурде, начальство забороняє!

– Та чую. – розчаровано протягнув я. – Відбій!

І ми всі троє, збуджені і чомусь веселі, потопали назад.

Тільки зараз я помітив, що невідомо коли, але встиг начепити «ерпееску». Зате замість берців чемчикую у гумових капцях, а замість каски на голові кепка.

Оце би ми половили сепарів. Один в труселях, другий в капцях, третій глухий.

Герої, блін.

Наступного дня ми почали будувати Дозор…

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.